Інформаційні системи в менеджменті

навчальний
Текущее время: 21-10, 03:39

Часовой пояс: UTC + 3 часа




Начать новую тему Эта тема закрыта, вы не можете редактировать и оставлять сообщения в ней.  [ Сообщений: 4 ] 
Автор Сообщение
 Заголовок сообщения: 21.Системи управління процесами
СообщениеДобавлено: 05-10, 13:55 
Не в сети

Зарегистрирован: 05-10, 13:27
Сообщения: 7
Откуда: ЛЬВІВ
Система – це сукупність елементів (частин), що утворюють єдине ціле та взаємодіють один з одним та навколишнім середовищем.
Назвемо основні ознаки системи:
1. Кожна система володіє сталими зв’язками між її елементами. Систему не слід розглядати лише як сумарний вираз, конгломерат якихось елементів (купа каміння, натовп не являють собою системи). У системах не можна змінювати елементів, не порушуючи зв’язків між ними.
2. Система володіє певною якістю, що не притаманно окремим її частинам.
3. Система і її частина не можуть розглядатись ізольовано одна від одної. Найбільш яскравим прикладом є зв’язок системи з її елементами у живому організмі.
4. Зв’язки системи з її частинами сильніші за зв’язки системи або її елементів з іншими системами. Таким чином, система, взаємодіючи з середовищем, виступає як єдине ціле.
5. Усі системи не є незмінними. Вони не є вічними, оскільки їм притаманні внутрішні суперечності, вони зазнають зовнішніх впливів. Будь-яка система переживає періоди свого зародження, становлення, розвитку, розквіту, занепаду та загибелі.
Кожна система управління складається з двох взаємопов’язаних підсистем: управляючої підсистеми або суб’єкта управління (тобто того, хто управляє) та керованої підсистеми або об’єкта управління (того, ким управляють).

До управляючої підсистеми належать усі елементи, що забезпечують процес управління, тобто цілеспрямованого впливу на колективи людей, зайнятих у керованих системах.
Від всебічного вивчення специфіки суб’єктів управління значною мірою залежить ефективність управління, яка досягається розмежуванням або об’єднанням функцій, визначенням мети на тому чи іншому етапі розвитку, запобіганням дублювання функцій тощо.

Головною кінцевою метою системи управління є не особиста діяльність, а організація та забезпечення належного стану її об’єкта. Останній може розглядатись двояко:
– як організована підсистема управління;

– як об’єктивні явища, процеси матеріального світу, що підлягають впливу, перетворенню та використанню.
Зміни в об’єктах зумовлюють етапи розвитку системи управління та оцінку ефективності її функціонування. Тому об’єкт управління володіє властивістю певною мірою впливати на управлінську діяльність за кінцевими результатами.

Більше того, об’єкт управління визначає стан функціонування суб’єкта, впливаючи на його побудову, організацію діяльності, вибір цілей, використання комплексу засобів їх досягнення.
Система управління складається із декількох однорідних груп елементів (технічних, технологічних, організаційних та соціальних).

Технічні елементи – збалансований комплекс окремих видів технічного обладнання спеціальних засобів.
Технологічні елементи – це елементи, що визначають розподіл політичної або духовної діяльності, матеріального виробництва на етапи, стадії, процеси. Як правило, такі елементи – це набір правил і норм, що визначають послідовність операції у процесі певного виду діяльності та управління ними.

Організаційні елементи – це елементи, які безпосередньо через розробку структури управління, відповідних інструкцій, положень та інших нормативних документів визначають раціональне використання технічних засобів, предметів праці, інформації, трудових та матеріальних ресурсів.
Економічні елементи – це сукупність господарських та фінансових процесів, операцій та зв’язків.

Соціальні елементи – сукупність соціальних відносин, що створюються в результаті спільної діяльності соціальних груп.
Прикладом системи управління є органи державної податкової служби, які складаються з великої частини специфічних у функціональному та організаційному відношеннях підсистем: податкова міліція, підрозділи, що займаються документальними перевірками дотримання податкового законодавства, податковими розслідуваннями, примусовим стягненням податків відповідно до норм чинного законодавства, а також підготовкою та підвищенням кваліфікації кадрів. Ці підсистеми функціонують і структуровані згідно з особливостями завдань, що виконуються та методів, що при цьому використовуються.

Складність організаційної побудови системи управління податковою службою обумовлена, з одного боку, багатогранністю функцій, що використовуються її підсистемами, а з іншого – їх розподілом з урахуванням адміністративно-територіального поділу України.
Зазначена система має центральні та місцеві органи управління. До першого належать ДПА України, до другого – податкові адміністрації в АР Крим, областях і містах Києві та Севастополі, а також усі податкові інспекції.

Кожний орган управління має свій апарат управління, що являє собою комплекс служб, які входять до його складу.
У системі апаратів управління, як правило, виділяють три основних рівні: стратегічний, оперативний, тактичний.

На стратегічному рівні на підставі вимог законодавства розробляються і приймаються найважливіші рішення за всіма напрямами організації функціонування ДПС України. Виконання таких рішень забезпечується шляхом централізованого керівництва з боку центрального апарату ДПА України.
Оперативний рівень характеризується повсякденним управлінням підлеглими органами та службами, що спрямований на здійснення постанов Верховної Ради, указів Президента, постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів, органів виконавчої влади та місцевого самоврядування з урахуванням соціально-економічних, географічних та інших особливостей регіонів. Даний рівень управління забезпечують ДПА АР Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

Тактичний рівень управління передбачає безпосереднє здійснення функцій у сфері контролю за дотриманням податкового законодавства, повнотою і своєчасністю сплати податків та інших обов’язкових платежів тощо, а також проведення в життя розпоряджень органів управління ДПС України вищого рівня.
Подібна диференціація містить певну умовність, яка, проте, не порушує наведеного принципу розмежування.

Центральним напрямом діяльності ДПА України є стратегічне управління системою органів ДПС України, тобто стратегічне управління. Разом з тим, у діяльності центрального апарату є елементи повсякденного оперативного управління обласним ДПА. Силами працівників апарату ДПА України здійснюється і тактичне управління в окремих регіонах, переважно в екстремальних ситуаціях (розкриття, розслідування податкових злочинів тощо).
Для системи органів ДПС України характерна розгалужена мережа зовнішніх і внутрішніх інформаційних зв’язків, що забезпечують органи державної влади інформацією, взаємний інформаційний обмін між органами ДПС України, її управлінськими ланками та службами тощо.
Організація і функціонування системи ДПС України базується на загальних принципах державного управління, які, проте, мають ряд особливостей.
1. Об’єктом впливу є певний комплекс суспільних відносин, що володіють специфічними властивостями. Властивості об’єкта визначають характеристики системи управління, її завдання, форми та методи діяльності.
2. Дисциплінарні вимоги, з одного боку, за рахунок того, що частину ДПС України складають підрозділи ПМ (проходження служби, звання, майже військова дисципліна, статути, присяга, форма тощо), а з іншого те, що більшу частину працівників складають цивільні податківці, яким теж присвоюються спеціальні звання.
3. Виконання органами ДПС України широкого кола обов’язків щодо здійснення нагляду за дотриманням посадовими особами та громадянами законодавчих та інших нормативних актів з питань забезпечення повноти і своєчасності внесення до бюджету обов’язкових платежів. Певним категоріям працівників органів ДПС України надано право розглядати та застосовувати до правопорушників заходи адміністративного впливу.
4. Реалізація системою ДПС України процесуальних функцій, тобто наявність права та обов’язку здійснювати податкові розслідування.
5. Використання, у межах закону специфічних методів оперативно-розшукової роботи й застосування до правопорушників спеціальних засобів впливу.На сьогоднішній час дуже широко використовуються різноманітні електронні обчислювальні машини, різноманітні засоби зв’язки для збирання, а також обробки та передачі інформації користувачам дуже сильно впливає на методи виконання функцій управління виробництвом , створює умови для більш оперативного і якісного їхнього здійснення. Все це дозволює удосконаленню управління об'єктом у цілому і його структурними ланками.
Перші людино-машинні системи забезпечували автоматизоване збирання і оброблювання первинної інформації, необхідної для оптимізації внутрішньо підприємницької діяльності. Вони мали вузьку спеціалізацію. По суті це були ІС обліку первинних даних, підготовлення документації, розрахунку дефіциту матеріальних ресурсів тощо. В подальшому автоматизовані ІС управління підприємством розроблялися з метою удосконалення управління і планування виробничого процесу. Тому в цих ІС закладені управлінські технології, що вже стали стандартними в міжнародній практиці.
Еволюція ІС пов’язана насамперед з удосконаленням інструментарію підготовки прийняття рішень, який забезпечує зменшення затрат шляхом поглиблення спеціалізації, стандартизації і кооперації, а також з появою нових засобів збереження, оброблювання і передавання інформації. Паралельно розширюються функціональні можливості ІС.
Розкриємо сутність відмінностей ПЗ для автоматизації обліку від програм автоматизації управління виробництвом. Якщо вважати, що під терміном «продукція» розглядається результат підприємницької діяльності (товар або послуга), що має матеріальну або нематеріальну цінність для деякого клієнта, тоді можна стверджувати, що всі організації спрямовані на виробництво продукції. Клієнтом може бути, як просто покупець, так і партнер або субпідрядник. Сукупність внутрішніх видів діяльності підприємства, що закінчуються створенням необхідної клієнту продукції, одержала назву «бізнес-процес» (або просто «процес»). Поняття «процес» навіть більш природне для підприємства, ніж організаційна (функціональна) структура, оскільки чіткий розподіл функціональних обов'язків може бути відсутнім, але співробітники неодмінно взаємодіють один з одним для виконання замовлення. Процес завжди має початок і кінець. Наприклад, продажа починається з прийому замовлення і закінчується постачанням продукції споживачу. Подібні процеси «пронизують» функціональну структуру підприємства. Управляти можна тільки тим, що вимірюється. Досить важко, а часом практично неможливо виміряти параметри функціональної структури. Процеси ж мають чітко оцінювані характеристики, такі як вартість, тривалість, якість, степінь задоволення клієнта, тощо. Отож, основна відмінність систем автоматизації обліку від систем автоматизації управління полягає в тому, що перші охоплюють всього одну функцію обліку, тоді, як другі – процес. Таким чином, бізнес-процеси і є предметом автоматизованої ІС.
З перших ІС цього класу слід окремо виділити системи фінансового управління (Finance Material Requirement Planning або FRP), які застосовувалися для розробки бюджету, управління проектами, управління через центри відповідальності. Такі ІС за багатьма критеріями є універсальними, хоча їх виробники пропонують рішення галузевих проблем з врахуванням специфіки нарахування податків, тощо.
Автоматизовані ІСМ в першу чергу повинні охопити управління і плану-вання виробничого процесу (торгівля і надання послуг можна також розглядати як певний вид виробництва). Сьогодні розроблено цілий ряд управлінських технологій, що вже стали стандартними в міжнародній практиці (стислий опис деяких із них можна прочитати в книзі М. X. Мескона «Основи менеджменту»). Наведемо основні найбільш відомі групи управлінських технологій:
• Фінансове управління - розробка бюджету, управління проектами, управління через центри відповідальності, планування фінансових ресурсів (Finance Requirements Planning, FRP), управління проектами (Project Management)..
• Управління і планування виробництва - загальні методики: об'ємно-календарне планування (Master Planning Schedule, MPS), планування потреби в матеріалах (Material Requirements Planning, MRP), планування потреби у виробничих потужностях (Capacity Requirements Planning, CRP), планування потреби у виробничих ресурсах (Manufacturing Resource Planning, MRP)
• Управління логістикою - ланцюжки логістики (Supply Chain Management, SCM), статистичне управління запасами (Statistical Inventory Control, SIC), планування потреби при розподілених запасах (Distribution Requirements Planning, DRP).
• Спеціальні методики - безперервне виробництво (Process management), се-рійне виробництво (Repetitive manufacturing), виробництво «на замовлення» (Make-To-Order, МТО), виробництво «на склад» (Manufacture-To-Stock, MTS).
• Різноманітні спеціалізовані методики - управління маркетингом, управління «зовнішнім»/«внутрішнім» сервісом, методики управління якістю, методика «точно вчасно» (Just-In-Time або JIT).
Ряд з цих управлінських технологій були втілені в реальних ІС та були прийняті у світі як стандарти.
Сучасні ІС відрізняються як за рівнем підтримки методик управління, так і за рівнем «охоплення» бізнес-процесів .Процеси в сучасних організаціях настільки багатогранні, що на і сьогодні важко в рамках однієї ІС охопити їх всіх. Тому, як правило, більшість ІС орієнтовані на одну або декілька сфер і/або типів виробництва: серійне складальне (електроніка, машинобудування), малосерійне і дослідне (авіація, важке машинобудування), дискретне (металургія, хімія), неперервне (нафто- і газовидобуток). Сюди можна віднести спеціалізовані виробничі ІС, розроблені для підтримки безперервного виробництва, серійного виробництва, виробництва «на замовлення», виробництва «на склад» та для управління маркетингом, зовнішнім/внутрішнім сервісом, якістю, «виробничими процесами точно - вчасно». Є спеціалізовані ІС для організацій, що працюють в сфері торгівлі і надання послуг. Розробники ІС, що притримуються відкритої маркетингової політики, звичайно вказують, на які види виробництва орієнтована їхня система. Придбавши ІС, організація впроваджує не лише нові ІТ, але і заздалегідь визначені методи управління організацією.

Можемо зробити висновок,що фактично ІС стала орієнтуватися на "інтегровані" рішення, що охоплюють і зв'язують планування і управління всіма сферами діяльності підприємства, включаючи виробничі потужності, матеріальні (товарні) і фінансові ресурси.


Последний раз редактировалось Мирося 06-10, 23:30, всего редактировалось 1 раз.

Вернуться к началу
 Профиль  
 
СообщениеДобавлено: 06-10, 23:29 
Не в сети

Зарегистрирован: 05-10, 13:27
Сообщения: 7
Откуда: ЛЬВІВ
Сучасні інформаційні системи менеджменту.
Стратегічні, тактичні та оперативні комплексно поставлені задачі управління діяльністю організації можна вирішувати лише за допомогою успішно діючої інформаційної системи менеджменту, яка базується на використанні сучасних програмних візуальних оболонок, економіко-математичних методів і моделей, засобів об’єктно-орієнтованого програмування, сучасних засобів електронної обчислювальної техніки і засобів зв’язку. Інформаційна система менеджменту повинна забезпечувати комплексне вирішення стандартних спеціалізованих задач кожної складової інформаційної підсистеми, проводити економічне прогнозування і аналіз в кожній окремій підгрупі даних підсистем, і, врешті, дозволяти проводити моделювання управлінських рішень, як найвищий критерій адекватності реагування в розглянутій ситуації.

Сучасні інформаційні технології дозволяють створювати єдине інформаційне середовище в організації (фізичну основу якого становлять інтегровані комп’ютерні мережі та системи зв’язку), яке допомагає у динаміці супроводжувати та координувати, як внутрішню, так і зовнішню діяльність. Зокрема, такий підхід включає технічну, організаційну та методологічну інтеграцію таких базових напрямків управлінської діяльності, як виробничу, організаційну, маркетингову, фінансову, бухгалтерську, кадрову та проектно-конструкторську. Інформаційні ресурси розміщуються в розподілених базах даних, які працюють в полі єдиних протоколів та правил під керівництвом адміністратора даної мережі. На практиці інформаційні системи менеджменту створюються у процесі формування інтегрованих автоматизованих систем управління великими економічними об’єктами. Такі комплекси охоплюють всі рівні управління об’єкту від загального керівництва до управління виробничими процесами. При цьому всі рівні управління тісно взаємопов’язані. Зворотній зв’язок, що починається з нижніх рівнів, сприяє прийняттю рішень на вищих рівнях управління. Зверху донизу здійснюється об’єднання ресурсів, необхідних для виконання робіт, синхронізація комплексних програм, спрямованих на розвиток системи. У склад таких систем можуть входити декілька інформаційних центрів - сотні мережних комп’ютерів, тисячі персональних комп’ютерів, десятки тисяч пакетів програмних комплексів, як вищих форм використання інформаційного ресурсу в менеджменті. Рисунок 1. Модель розв’язування задачі. Системи підтримки прийняття рі¬шень. Проблеми організаційного управління залежно від рівня їх формалізації поділяються на проблеми структуровані (цілком фор¬малізовані, кількісно сформульовані), неструктуровані (неформалізовані, якісно виражені) та слабоструктуровані (змішані), що мають, як кількісні, так і якісні елементи. У менеджменті автоматизованому розв'язанню підлягають, як структуровані, так і слабоструктуровані проблеми. Перший клас проблем вирішується в інформаційних системах традиційного ти¬пу, а другий — у комп'ютерних системах підтримки прийняття рі¬шень (СППР). Системи підтримки прийняття рі¬шень є порівняно новим класом інформаційних систем, що створювалися для підтримки розумової діяльності людини, яка при¬ймає рішення у багатоваріантних задачах з високим ступенем неви-значеності. Такі системи, що використовуються в економічній галузі, мають у своєму розпорядженні широкий діапазон спеціальних методів при¬йняття рішень та універсальних економіко-математичних методів. Менеджери у своїй професійній діяльності досить часто зустрічаються з необхідністю приймати рішення у проблемних ситуаціях — зде¬більшого у погано визначених (неструктурованих) умовах з непов¬ною або нечіткою інформацією. Тому застосування комп'ютерних систем підтримки прийняття рішень у менеджменті обумовлюється нагальними потребами управління. Розв'язання задачі прийняття рішень спрямоване на визначення найкращого (оптимального) або прийнятного раціонального способу дії для до¬сягнення однієї або декількох цілей. Кінцевим результатом задачі прийняття рішень є рішення, яке може виступати, як напрямок дії, спосіб дії, план роботи, варіант проекту, тощо. Основними ета¬пами процесу прийняття рішень є виявлення проблемної ситуації, здійснення постановки задачі прийняття рішень, генерація або формування рішень, вибір оптимального рішення, впровадження рішення. Для постановки задачі прийняття рішень для автоматизованого розв'язання немає затвердженого стандарту. У загальному випадку постановка задачі прийняття рішень включає опис (можливо фор¬мальний) таких складових: • початкова проблемна ситуація; • час, який має у своєму розпорядженні особа, що приймає рі-шення, для прийняття рішень; • потрібні для прийняття рішень ресурси (можливості осмислення, комп'ютерна техніка, методи підтримки прийняття рішень, фінансові та матеріальні ресурси); • кінцева множина гіпотетичних ситуацій для довизначення по-чаткової проблемної ситуації, а також імовірності їх настання; • множина цілей, яких домагається керівник при прийнятті рішень; • множина обмежень (фінансових, матеріальних, правових); • множина рішень, з яких має бути вибране єдине — оптималь¬не або прийнятне — рішення; • функція переваги, що оцінює корисність і цінність рішення у даній ситуації для досягнення даної цілі, яка відображає якісний і кіль¬кісний характер; • критерій вибору, за яким здійснюється вибір оптимального або прийнятного рішення. Поряд із системами підтримки прийняття рішень в окремих облас¬тях менеджменту можуть використовуватися експертні системи, що є системами штучного інтелекту, які копіюють хід міркувань людини-експерта. Основні сфери їх використання — управління матеріальни¬ми ресурсами, оперативне управління виробництвом, маркетинг. Творчі інформаційні технології – новий етап у менеджменті. В останні десятиріччя менеджмент у найрозвинутіших країнах переводиться на творчі інформаційні технології нового вищого рівня. Вони охоплюють повний інформаційний цикл - напрацювання інформації (нових знань), її передачу, переробку, використання для перетворення об’єкта, досягнення нових, вищих цілей. Їх деколи називають інформаційно-динамічними технологіями, бо вони забезпечують розвиток самих керованих об’єктів. Творчі інформаційні технології, які означають вищий етап комп’ютеризації менеджменту, характеризуються двома важливими особливостями: • по-перше, можливістю переробки і використання інформації у вигляді знань, тобто змістовної взаємодії з об’єктом і соціальним середовищем. • по-друге, інформаційно-динамічні технології охоплюють увесь інформаційний цикл - від матеріально-енергетичних і трудових затрат на створення інформаційних ресурсів до закінчення їх використання з метою переводу об’єкта в новий стан. На відміну від попередніх рівнів розвитку інформаційних технологій, які становили лише керуючу частину кібернетичної системи, не звертаючи увагу на об’єкт, інформаційно-динамічна технологія охоплює всю конкретну систему (організацію, підприємство, об’єднання). Власне це є основною причиною, чому сучасні інформаційні технології радикально перетворюють різні сфери людської практики. Творчі системи (Creative System)- це розраховані та спроектовані за принципами соціальної інженерії “машини”, які практично знімають обмеження на природні (фізіологічні та історичні) межі “інформаційної продуктивності” людини і посилюють творчу міць людського інтелекту на декілька порядків. Інтегральна функція таких систем полягає в тому, щоб автоматизованими способами акумулювати увесь потенціал знань, які відносяться до певної галузі, та перетворити його в діючі алгоритми і програми, а потім забезпечити їх реалізацію. Оснащення інформаційними технологіями дозволяє економити управлінські та накладні витрати, значно підвищує ефективність проектно-конструкторських робіт, забезпечує ефективне планування. В той же час впровадження інформаційної системи менеджменту, як правило, приводить до синергічного ефекту в успішній діяльності організації за рахунок підвищення ефективності управління, викликаної конвергенцією використаних інформаційних технологій. Під’єднання інформаційних систем менеджменту до мережі INTERNET. Доступ до інформаційних продуктів відбувається через комп’ютерну мережу і регламентується правилами та нормативами даної організації. Крім цього, інформаційні технології забезпечують динамічну координацію дій за рахунок сучасних засобів зв’язку та програмних засобів комп’ютерних мереж. Інформаційна комп’ютерна мережа організації може органічно під’єднуватися до всесвітньої комп’ютерної мережі INTERNET. Під’єднання може проводитися через відповідні шлюзи з регламентованим доступом до внутрішньої інформації. Таким чином організація отримує прямий доступ до різноманітної інформації з широким спектром по змісту від законодавчих актів до відомостей про стан на ринках сировини та готової продукції. Так, фірма IBM висуває та практично впроваджує, так звану концепцію e-business, пов’язану з електронною комерцією. Принципова різниця між простою WEB-сторінкою компанії і електронним бізнесом полягає в тому, що перша є просто представленням інформації про організацію в мережі INTERNET, друга дозволяє активно включатися в діяльність організації, в тому числі і фінансову, і об’єднує бізнеси та її клієнтів. Вона охоплює всі можливі внутрішні і зовнішні зв’язки кожної компанії, надаючи її співробітникам, партнерам та замовникам можливість здійснювати вільний обмін інформацією в будь-якій точці земної кулі. Подальший напрям розвитку інформаційних послуг у світі передбачає забезпечення проведення безпечних ділових операцій в глобальній комп’ютерній мережі. Підвищення рівня реклами своєї продукції, отримання інформації спеціалістами із світового банку інформації через мережу INTERNET, встановлення закордонних контактів, залучення інвесторів, виявлення актуальних новинок та їх впровадження, вироблення дієвої цінової політики - все це можна проводити через комп’ютерну мережу. Як свідчить закордонний досвід, таке використання інформаційних технологій є особливо вигідним для великих підприємств і вимагає високої кваліфікації кадрів та достатньо дорогого обладнання. Проте при централізованому використанні виходу в INTERNET цей проект швидко окупиться. Комп’ютерні мережі не дублюють розгалужену мережу телефону і телеграфу, які, незважаючи на значні розміри, не можуть справитися із зростаючим інформаційним потоком ділової інформації. Це навантаження беруть на себе комп’ютерні мережі. Комп’ютери і телекомунікаційні засоби, об’єднані в мережі, дають можливість миттєвого доступу до світових спеціалізованих баз даних практично з будь-яких місць земної кулі. До основних причин швидкого розвитку мереж передачі належать, по-перше, можливість абонента бази даних вести з нею діалог, не виходячи із своєї організації, по-друге, власники комп’ютерів можуть здійснювати інформаційно-обчислювальний сервіс, включаючи продаж за кордон своїх послуг. Завдяки мережам виникла реальна основа для вивчення інформаційної політики організацій і країн, яка в найближчі роки стане домінуючою частиною науково-технічного прогресу. Тенденції розвитку сучасних інформаційних систем. Серед основних тенденцій розвитку сучасних інформаційних систем менеджменту можна відзначити такі: • створення єдиного об’єднаного інформаційного середовища в організації; • створення тісних інформаційних горизонтальних та вертикальних зв’язків всередині організації для обміну інформацією; • конвергенція та інтеграція спеціалізованих інформаційних систем; • можливості доступу до зовнішніх джерел інформації; • впровадження інтелектуальних творчих засобів обробки інформації. Таким чином, розвиток інформаційних систем менеджменту дасть змогу здійснювати ефективне управління при порівняно незначних затратах. Функціональна структура інформаційної системи менеджменту в підприємстві. Функціональна структура інформаційної системи менеджменту. Інформаційна система менеджменту повинна забезпечити підтримку основних (первинних) процесів управління підприємством, допоміжних (вторинних інформаційних) процесів в таких класичних спеціалізованих функціональних ділянках: виробничих всіх задіяних профілів, інженерній, фінансовій, бухгалтерській, маркетинговій, кадровій, зовнішньо-інформаційних зв’язках. Одною з найважливіших цілей створення інформаційних систем менеджменту є забезпечення комплексного скоординованого автоматизованого виконання розрахункових, проектних і обліково-інформаційних робіт, які виникають у функціонально-організаційних системах підприємства. На рисунку 1 наводиться приклад типової модульної структури інформаційної системи менеджменту для підприємства. Рисунок 2. Укрупнена функціональна декомпозиція інформаційної системи промислового підприємства Функціональна структура інформаційної системи менеджменту в організації може складатись із взаємодіючих підсистем різноманітних напрямків, реалізованих у вигляді автоматизованих робочих місць заданих тематичних профілів та певних рангів. Глибина ієрархічного заглиблення профільованих автоматизованих робочих місць залежить від рівня iєрархiї об’єкту управління. Окремі пiдрежими в системі не ізолюються один від одного, а взаємодіють між собою на рівні єдиного інформаційного середовища, використовуючи одні і ті ж дані. Взаємодія між ними може носити, як непрямий, так і прямий характер. Важливо, щоб переходи між режимами в межах одного шару могли здійснюватися лише через вищі або їх узагальнюючі шари. В рамках кожного пiдрежиму, як правило, повинні передбачатися наступні загальноприйняті допоміжні пiдрежими: звертання про допомогу; робота із словником; інформація про створення нового об’єкту; види об’єкту. Модульний принцип побудови інформаційної системи менеджменту із максимально можливим використанням серійно виготовлюваних технічних засобів та використанням проблемно-орієнтованих пакетів прикладних програм дозволяє швидко адаптувати її для конкретного використання в конкретній організації. Рисунок 3. Функціональна структура інформаційної системи менеджменту Підсистеми інформаційної системи менеджменту в свою чергу поділяються на задачі, які об’єднуються в комплекси у відповідності до їх функціональної та інформаційної приналежності. Вичленення функціональних складових елементів інформаційної підсистеми здійснюється за наступними основними ознаками: • фази управління планування – облік – контроль - аналіз в сукупності утворюють повний цикл управління; • періоди (наприклад, зміна, доба, тиждень, декада, місяць, квартал, рік, кількарічний період); • рівень управління (наприклад, робоче місце, бригада, ділянка, цех, підприємство); • вид керованих ресурсів (наприклад, матеріальні, трудові, фінансові ресурси та виробниче обладнання); • традиційний структурно-організаційний поділ апарату управління у відповідних відділах, службах, підрозділах (наприклад, планово-економічний відділ, відділ праці і заробітної плати, бухгалтерія, планово-диспетчерський відділ); • функціональна сфера управління (наприклад, основне і допоміжне виробництво, матеріально-технічне забезпечення, трудові ресурси, реалізація і збут продукції, фінансова діяльність); • одиниці виміру об’єктів (наприклад, загальний об’єкт обліку, виріб або деталь, сумарна і специфікована номенклатури, постачальник і споживач). Складовими інформаційної системи менеджменту є підсистеми заданих профілів для певних користувачів. Нижче розглянемо орієнтовний перелік первинних функцій, використання яких повинно забезпечуватися спеціалізованими підсистемами. Система управління виробництвом. Система управління виробництвом може містити цілий нвабір вбудованих підсистем, таких, як підсистема техніко-економічного планування, підсистема оперативного планування виробництва, підсистема оперативного управління основним виробництвом, підсистема управління матеріально-технічним забезпеченням та інші. Структура цієї системи формується у відповідності з політикою та стратегією діяльності підприємства. Підсистема техніко-економічного планування. Всі завдання підсистеми техніко-економічного планування, виходячи з завдань, складаються з перспективного і поточного планування, які взаємопов’язані між собою. Перспективне планування носить орієнтовний характер, здійснюється на п’ять і більше років і корегується в процесі виконання, а також при виникненні доповнень в зв’язку з розвитком науки і техніки. Перспективні плани підприємств складаються по невеликій кількості укрупнених показників і обгрунтовуються техніко-економічними розрахунками. Поточне планування основним своїм завданням має визначення річної виробничої програми по випуску продукції, як обгрунтування необхідних матеріальних, трудових і грошових ресурсів для її виконання. Основна проблема, яка вирішується підсистемою, полягає в узгодженні потреб у випуску продукції даного підприємства з його виробничими можливостями та ресурсами. При цьому повинно забезпечуватися оптимальне планування виробництва продукції і балансування ресурсів, витрат, прибутку і рентабельності. Ефективна робота підсистеми забезпечується за рахунок оптимізації виробничої програми, раціонального використання основних і оборотних фондів, встановлення оптимального рівня і обсягів незавершеного виробництва, зменшення невиробничих затрат, підвищення якості і оперативності управління. Типовий план підприємства складається з наступних розділів: • план виробництва і реалізації продукції; • технічний і організаційний розвиток; • показники підвищення економічної ефективності виробництва; • розрахунок норм і нормативів; • капітальні вкладення і капітальне будівництво; • матеріально-технічне забезпечення; • праця і кадри; • собівартість, прибуток і рентабельність; • фонди економічного стимулювання; • фінансовий план. Як бачимо, характерною особливістю підсистеми є велика кількість задач. При цьому в інформаційній системі обробляється великий обсяг інформації, оскільки розрахункові дані характеризують всю виробничо-господарську діяльність підприємств і їх виробничих підрозділів. Відзначимо, що задачі планування використовують нормативи всіх інших підсистем, що обслуговують технічний та організаційний розвиток, питання виробництва, збуту і реалізації продукції, матеріально-технічного забезпечення, праці, кадрів, фінансів та інші важливі для підприємства показники (прибуток, рентабельність, собівартість, фондовіддачу та інші). Підсистема оперативного управління основним виробництвом. Підсистеми оперативного планування виробництва тісно пов’язані з виконанням функцій оперативного управління. Оперативне або оперативно-виробниче планування призначене для укладання календарних планів на підприємстві і в цехах. Вирішує задачі раціонального розподілу робіт і складання змінно-добових завдань. Призначення підсистеми оперативного управління основним виробництвом полягає у здійсненні координації ходу виробництва з метою досягнення позитивних результатів діяльності підприємства. Ця підсистема забезпечує: • рівномірне і комплексне виконання плану виробництва на основі розподілу планових завдань між підрозділами, ділянками і робочими місцями при виконанні технологічних виробничих процесів; • узгодження всіх елементів виробництва у часі; • узгодження оперативних планів виробництва з продуктивністю цехів і дільниць; • узгодження оперативних планів з запланованими техніко-економічними показниками; • систематичне виявлення резервів виробництва, підвищення продуктивності праці, покращення використання основних і оборотних фондів, створення умов, які сприяють розвитку передових форм організації виробництва. Підсистема виконує такі основні функції, як оперативний облік, оперативний аналіз, оперативне регулювання виробничого процесу. В ряді випадків підсистема виконує функції оперативного планування, тоді вона окремо не виділяється. Об’єктом аналізу є планова і відповідна облікова інформація, а його результати використовуються для вирішення задач оперативного управління ходом виробництва. Підсистема управління матеріально-технічним забезпеченням. Основне призначення підсистеми управління матеріально-технічним забезпеченням - своєчасне і комплексне забезпечення виробництва сировиною, матеріалами і комплектуючими при дотриманні режиму економії у використанні матеріалів, здійсненні постачальних операцій і складуванні. Підсистема має наступну функціональну структуру: планування матеріально-технічного забезпечення, забезпечення фондами і специфікація потреб; доведення плану матеріально-технічного забезпечення до споживачів і встановлення лімітів цехам і службам підприємства; облік, звітність, статистична звітність. Для виконання двох перших етапів вирішуються наступні задачі розрахунку потреб матеріальних та трудових ресурсів на виконання виробничої програми: • на задіяння незавершеного виробництва; • для функціонування основного виробництва; • для впровадження нової техніки; • на створення перехідних запасів; • на зберігання очікуваних залишків; • відповідних фондів (страхового та інших). На основі одержаних результатів складається план матеріально-технічного забезпечення. Спеціальний клас задач присвячений оперативному і поточному обліку, підготовці статистичної звітності, обсягам реалізації фондів, обліку неліквідів. Підсистема управління допоміжним виробництвом. Допоміжне виробництво має важливе значення. Затрати на його функціонування складають біля половини вартості продукції, в ньому, як правило, зайнято до 40% працівників. В його склад входять ремонтне, інформаційне, енергетичне, транспортне і складське господарство. Для кожного комплексу характерні власні задачі планування, обліку, контролю і аналізу, регулювання. Комплекси задач по обслуговуванню енергетичного і складського господарства включають задачі, пов’язані з виробництвом окремих видів енергії, енергозабезпеченням, організацією інформаційних потоків управління, ремонтом і наглядом за енергоустановками і витратами енергоресурсів, зберіганням палива, організацією зберігання продукції на складах і управління навантажувальними та розвантажувальними роботами. Підсистема управління якістю продукції. Питанням підвищення якості продукції на підприємстві повинна надаватись велика увага. Це фактор підвищення і інтенсифікації суспільного виробництва. Управління якістю продукції розширює функції контролю якості і полягає в визначенні показників якості, контролі та аналізі якості продукції і регулюванні технологічних процесів і методів стимулювання для підвищення якості продукції до раціонального рівня. Підсистема управління капітальним будівництвом вирішує задачі, пов’язані з управлінням загальним ходом капітального будівництва, будівництвом господарським способом, підрядними роботами. Підсистема організації і розвитку управління підприємством вирішує завдання планування, контролю і обліку, аналізу роботи апарату управління. В цій же підсистемі повинна вирішуватися задача неперервного контролю роботи системи управління підприємством і аналізу рівня її ефективності. Підсистема інформаційної системи управління підприємством покликана підвищувати рівень і авторитет автоматизованих систем організаційного управління. Для цього в першу чергу необхідно забезпечити з боку інформаційної системи менеджменту інформаційне, причому вибіркове професійно оспрямоване забезпечення керівників усіх рангів і режим “запит-відповідь“ з усіх запитань, які стосуються діяльності підприємства. Другою, не менш важливою функцією, є забезпечення підготовки і прийняття управлінських рішень. Для цього крім керуючої інформаційної системи, яка реалізує алгоритми прийняття рішень, що забезпечуються експертними системами, в складі інформаційної системи менеджменту повинна бути створена база знань. Поки що такі бази ще не проектуються, тому повна реалізація функцій підсистеми знаходиться в перспективі на найближчі 10-15 років. Інженерна система складається з двох типових підсистем. Інженерна підсистема виконує функції, що повинні забезпечити технічну підготовку виробництва. Вона охоплює виконання науково-дослідних і проектних робіт, стандартизацію, нормування. Стандартизації підлягають конструкції виробів, технологічні процеси, методи організації і управління службами технічної підготовки виробництва. Для організації нормування необхідно використовувати відповідні нормативи витрат матеріалів і інструментів, потреб в оснащенні, затрат часу і розцінок. Автоматизація технічної підготовки виробництва на рівні під¬приємства здійснюється у відділах головного конструктора та головного технолога. Забезпечуючі інформаційні технології виконують функції автоматизації проектування нових виробів, спецоснащення, оптимальної технології обробки деталей, розрахунку зведеної застосовності предметів у виробі, розрахунку норм витрат матеріальних і трудових ресурсів на одиницю виробу. Підсистема управління технічною підготовкою виробництва охоплює визначення обсягів споживання і потреб, технології і планування допоміжних заходів. Технологічні процеси потребують визначення технологічних маршрутів і календарно-планових нормативів. Допоміжні заходи виконуються для підготовки процесів обслуговування виробництва і полягають у вирішенні задач управління транспортними і управління навантажувально-розвантажувальними роботами, зберігання і видачею матеріально-технічних цінностей, підтримування обладнання і механізмів в робочому стані, виготовлення і ремонту інструменту і оснащення, контролю за якістю матеріалів і напівфабрикатів, управління енергозабезпеченням виробництва і організаційно-технічних робіт. Крім того, в рамках цієї підсистеми вирішуються задачі планування технологічної підготовки виробництва, обліку, контролю, аналіз ходу робіт і інформаційне забезпечення служб підсистеми. Її основними завданнями є наступні: • розрахунок термінів виготовлення конструкторської і необхідної технологічної документації; • розрахунок термінів виконання виробів і пристроїв в дослідному виробництві; • укладання тематичних планів і прогнозування завантаження підрозділів підприємства; • прогнозування невиконання плану по особливо важливих пунктах; • формування місячних звітів про виконання планів по номенклатурі і обсягах виготовлення продукції. Фінансова та бухгалтерська системи. Підсистема управління фінансами на підприємст¬ві виконує функції автоматизації фінансових розрахунків і прийнят¬тя рішень щодо управління фінансами підприємства. До складу за¬дач входять аналіз фінансової звітності, управління вибором проектів інвестицій, управління вибором дже-рел фінансових ресурсів та інші. Автоматизація аналізу фінансової звітності підприємства пере¬дбачає проведення розрахунків спеціальних показників, що харак¬теризують результати господарської та фінансової діяльності під-приємства, визначення на їх базі показників фінансового становища підприємства та вироблення рекомендацій щодо подальшої стра¬тегії його розвитку. Вхідною інформацією для аналізу служать такі дані балансу підприємства, як от вартість виготовленої продукції, за¬паси і витрати, клієнтська заборгованість, заборгованість поста¬чальникам, виробничі інвестиції, продаж старого обладнання при заміні на нове, зміна заборгованості підприємства за звітний пері¬од, сума процентів за кредит, податок на прибуток, дивіденди ро¬бітникам та інші. Автоматизація управління вибором проектів інвестицій здійсню¬ється в умовах комп'ютерної системи прийняття рішень. Предметом прийняття рішень про інвестиції можуть бути: матеріальні інвести¬ції (у матеріальні об'єкти — земельні ділянки, засоби виробництва, обладнання, запаси); фінансові інвестиції (у цінні папери, в частку в іншому підприємстві, видання кредиту за рахунок власних коштів); нематеріальні інвестиції (у ринок — реклама, дослідження, у квалі¬фікацію співробітників, організацію підприємства, соціальні захо¬ди). Основна увага в процесі управління приділяється матеріальним інвестиціям. Прийняття рішень щодо інвестицій супроводжується інвестиційними розрахунками, що визначають кількісні співвідно¬шення надходжень і витрат. Інвестиційні розрахунки можуть вико-нуватися за двома моделями: за однією — в ізольованому інвести¬ційному плануванні порівнюються альтернативи інвестицій тільки одна з одною; за іншою — у загальному інвестиційному плануванні враховуються змінні зв'язки інвестиційних альтернатив з виробни¬чим процесом. При проведенні інвестиційних розрахунків за допомогою стати¬чних методів інвестиційні проекти порівнюються між собою за по¬казниками сумарних витрат, витрат на одиницю виробів, прибутку, рентабельності, часу амортизації. Вхідною інформацією для проведення розра¬хунків є відомості про початкові витрати у певному варіант інвес¬тицій, заробітну плату, вартість матеріалів та енергії, амортизаційні відрахування, витрати на оренду приміщень, податки, страхування, сторонні виробничі послуги, відомості про кількість ви¬пуску продукції та прибуток та інші. Підтримка інвестиційних рішень на основі динамічних методів розрахунку інвестицій передбачає визначення вартості капіталу і аннуітету. Вартість капіталу інвестиції розраховується, як різниця між сумою усіх надходжень і сумою усіх витрат за варіантом інвес¬тицій за період його експлуатації. Аннуітет - це одержуване серед¬нє значення надлишків, яке визначається множенням вартості капі¬талу на коефіцієнт повторного прибутку від капіталу. Вхідною інформацією для розрахунків є відомості про суму початкових ви¬трат, залишкову ціну інвестиційного об'єкта, поточні доходи і витрати, процентну ставку за кредит. За допомогою динамічних методів можуть бути визначені еко¬номічний строк використання інвестиції та оптимальний момент її відшкодування. Комп'ютерна підтримка прийняття рішень з вибору джерел фінансових ресурсів забезпечує аналіз альтернативних форм фінан¬сування, співвідношення їх обсягів і вибір конкретних джерел фі¬нансування. Форми фінансування розрізняються: за частотою над¬ходження (поточне, особливе), за тривалістю фінансування (корот¬котермінове, середньотермінове, довготермінове), за правовим станом інвестора (власне, позикове), за походженням грошових коштів (зовнішнє, внутрішнє). Для вибору співвідношення видів та обсягів фінансування в умо¬вах застосування систем підтримки прийняття рі¬шень розраховуються спеціальні фінансові показники, наприк¬лад, показник ефекту фінансового важеля. Основним завданням підсистеми управління фінансами є підвищення ролі фінансів в господарській діяльності підприємств через встановлення науково-обгрунтованих нормативів використання фінансових ресурсів (виручки від реалізації продукції, прибутку, капітальних вкладень, фондів економічного стимулювання та інших коштів), широке використання фінансово-кредитних відношень з метою прискорення науково-технічного прогресу і інтенсифікації виробництва. Більшість задач, які вирішуються підсистемою, пов’язані з плановими, контрольними і аналітичними функціями. Підсистема управління фінансами має тісні інформаційні зв’язки з підсистемами бухгалтерського обліку і управління реалізацією і збутом продукції. Підсистема комплексного економічного аналізу. Підсистема комплексного економічного аналізу призначена для постійного вдосконалення господарського механізму шляхом підвищення ефективності виробництва, зростання обсягів, асортименту і якості продукції, прискорення оборотності оборотних засобів, створення і використання фондів економічного стимулювання на основі проведення аналізу використання основних промислово-виробничих фондів, обладнання і використання матеріальних ресурсів, продуктивності праці і заробітної плати, собівартості продукції, прибутку і рентабельності, фінансового стану підприємства і ефективності господарської діяльності. Підсистема бухгалтерського обліку. Основне призначення підсистеми бухгалтерського обліку полягає в автоматизованому виконанні бухгалтерського обліку на підприємстві. Підсистема виконує функції зворотного зв’язку від об’єкта управління до системи управління шляхом спостереження і контролю за станом і використанням всіх засобів підприємства. Вона дозволяє вимірювати, фіксувати і аналізувати фактичний стан виробничих операцій і витрат ресурсів на всіх стадіях виробництва і в усіх структурних підрозділах. В умовах автоматизації до підсистеми бухгалтерського обліку ставляться нові вимоги: підвищення контрольних функцій (розширення позицій обліку), поглиблення аналітичності, підвищення оперативності, достовірності і точності. Ці вимоги можуть бути виконані в умовах комплектного застосування технічних засобів. В підсистемі бухгалтерського обліку вирішуються такі загальноприйняті комплекси задач: • облік основних засобів (фондів); • облік матеріальних цінностей; • облік праці і заробітної плати; • облік готової продукції і її реалізації; • облік затрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції; • облік фінансово-облікових операцій; • підсумковий облік і складання звітності. Методична єдність обліку і його бази визначають тісні зв’язки між усіма задачами і комплексами задач підсистем бухгалтерського обліку. Підсистема бухгалтерського обліку має двохсторонні інформаційні зв’язки з усіма підсистемами інформаційної системи менеджменту. Підсистема управління працею і заробітною платою. Дана підсистема вирішує задачі розрахунку нормативної трудомісткості виробничої програми на квартал, квартального плану зменшення трудомісткості, фонду заробітної плати і чисельності робітників (відрядників і погодинників), зведеного квартального плану по праці і заробітній платі. Маркетингова система. Маркетингова діяльність підприємства пов'язана з обробкою різноманітних і досить великих обсягів інформації. Це обумовлює необхідність системного підходу до організації її здобування, обробки, аналізу в процесі вироблення управлінських рішень. Відповідно до цього маркетингова система має будуватися з врахуванням комплексного узгодження всіх компонентів маркетингових досліджень і повинна виконувати такі функції, як планування маркетингу, контроль маркетингу, ціноутворення, обробки результатів маркетингових до¬сліджень, управління реалізацією і збутом продукції. Підсистема планування маркетингу виконує такі функції: 1. Стратегічне планування з метою комплексного планування ринкової стратегії, визначення обсягів і термінів фінансування залежно від маркетингових цілей. диференціація товарів залежно від вибраних сегментів ринку. 2. Управління реалізацією комплексної ринкової стратегії планування асортименту продукції; складання плану і бюджету маркетингу для окремих товарів; погодження планів реалізації товарів для окремих сегментів ринку; управління збутовою і виробничою діяль¬ністю регіональних відділень і філій. Підсистема контролю маркетингу повинне виконувати такі основні функції: 1. Облік і контроль виконання запланованих завдань на протязі планових періодів, окремих видів товарів, цільових ринків (конт¬роль обсягів реалізації товарів і послуг; облік і контроль доходів і прибутків, рентабельності; контроль відповідності фактичної частки ринку виробничим і комерційним можливостям; аналіз використання можливостей реалізації продукції; контроль ефективності маркетингових заходів). У цьому ж блоці автоматизується обробка інформації щодо ступеня задоволеності покупців і споживачів комерційною діяльністю підприємства на цільових ринках. Результати розв'язання названих задач використовуються у планово-економічних службах підприємства, а також керівниками середнього і вищого рівнів. 2. Облік і контроль ефективності (прибутковості) витрат у системі просування товарів, тобто транспортних витрат, витрат на проміжне складування, на канали збуту, організацію місць продажів. Користувачами інформації цієї ділянки контролю є робітники внут¬рішньої ревізійної служби підприємства. 3. Стратегічний контроль маркетингу — автоматизація розра¬хунків, пов'язаних з глобальним контролем ефективності маркетин¬гової діяльності в цілому. Результати використовуються вищим ке¬рівництвом підприємства. Підсистема ціноутворення здебільшого реалізується у вигляді комп'ю¬терної системи підтримки прийняття рішень. Це зумовлено пев¬ними причинами. Становлення цін на товари підприємства в умовах ринкової економіки є складним багатоетапним процесом, що визна¬чається багатьма факторами, головними з яких є конкурентна струк¬тура ринку, попит на продукцію, рівень витрат та інші. Вхідна ін¬формація для визначення рівня цін не завжди є повністю визначеною і кількісною, а частіше носить якісний характер і може бути неточною та неповною. На окремих етапах ціноутворення мо¬жлива багатоваріантність рішення, тобто найкраще рішення вибира¬ється з набору альтернативних варіантів. Такі риси проблеми харак¬теризують її, як задачу прийняття рішень, тому автоматизацію визначення цін слід здійснювати в умовах комп'ютерної системи підтримки прийняття рішень. Головними етапами ціноутворення в цих умовах є: вибір цілі ціноутворення; визначення попиту; аналіз витрат; аналіз цін конку¬рентів; вибір методів ціноутворення; встановлення кінцевої ціни. Підсистема обробки результатів маркетингових досліджень охоплює питання обробки та аналізу даних в таких напрямках, як от дослід-ження ринку, споживачів, конкурентів, вивчення товаропросування і продажів, вивчення системи стимулю¬вання збуту і реклами. Математичну основу автоматизації складають методи лінійного програмування, теорія масового обслуговування, теорія зв'язку, теорія ймовірностей, сітьове планування, методи мате¬матичної статистики, економіко-математичне моделювання. Маркетингова система забезпечує кваліфіковане та оперативне дослідження процесів збуту і реалізації готової продукції. В умовах постійного вдосконалення господарського механізму та переходу до ринкових взаємовідносин значення цієї підсистеми постійно зростає, оскільки вона визначає орієнтацію політики підприємства на ринку, тим самим приводячи в дію важелі господарського механізму в дію. Підсистема управління реалізацією і збутом продукції. Основним фактором, який впливає на процес збуту і реалізації продукції, є ритм виробництва і випуску продукції, забезпечення своєчасного, комплектного і ритмічного постачання її споживачеві. Основним завданням підсистеми є забезпечення своєчасного постачання споживачам продукції необхідного асортименту і якості в повному обсязі у відповідності з укладеними договорами при мінімальних затратах на проведення збутових операцій. В її завдання також входять організація і ведення складського господарства і складських операцій, представництво підприємства в питаннях збуту готової продукції, представлення звітності у відповідні інстанції. Збут і реалізація готової продукції включає такі фази. як планування збуту, складування і відвантаження готової продукції, контроль рівня запасів готової продукції. У відповідності з цим організовані комплекси задач управління поставками продукції, відвантаженням готової продукції, реалізацією продукції. Кадрова система. Забезпеченість і правильний підбір кадрів завжди були основними умовами ефективної роботи підприємства. Завдання підсистеми полягає в забезпеченні правильного підбору і розподілу кадрів, неперервному підвищенні їх економічних і технічних знань, забезпеченні готовності кадрового резерву, визначенні рівня необхідної кваліфікації кадрів. Основними функціональними підсистемами інформаційної сис¬теми управління персоналом на підприємстві є: підсистема оформ¬лення та обліку кадрів; підсистема планування, прогнозування і маркетингу персоналу; підсистема розвитку кадрів; підсистема ана¬лізу і розвитку засобів стимулювання праці. Важливе значення для підприємства мають показники руху робочої сили і використання робочого часу. Автоматизація планування потреби у персоналі охоплює розра¬хунки витрат часу на виконання плану виробництва продукції і пла¬нового фонду заробітної плати, планової потреби в основних робіт¬никах та інших категоріях персоналу та чистої потреби з урахуван¬ням фактичної наявності робітників, прийому та вибуття робітників до початку планового періоду. Для спостереження за використанням робочого часу здійснюється облік складу, чисельності і переміщень працівників. Підсистема вирішує задачі планування, обліку і аналізу виробничих процесів. Інформацію щодо фактичної наявності персоналу на підприємст¬ві надає підсистема оформлення та обліку кадрів, в задачі якої входять автоматизація документального оформлення прийому, звільнення, кадрового переміщення персоналу, облік наявності та руху особового складу підприємства, оцінка та аналіз персоналу. Аналітичні відомості, які формуються у цій підсистемі, містять інформацію про кваліфікаційну структуру персоналу, статево-вікову структуру, структуру персоналу за категоріями, звітну інформацію про плинність кадрів на підприємстві, тривалість робочого дня, соціальні послуги та інші. На етапі планування виробництва вирішуються задачі, як от розрахунок потреби в робочій силі на квартал, місяць і формування плану підготовки кадрів. На етапі обліку виробничих процесів реалізуються зокрема такі задачі, як от табельний облік особового складу, облік наявності і руху кадрів, укладання статистичної звітності по кадрах. Процес планування забезпеченості кадрами виходить з існуючого дефіциту або надлишку персоналу по тих чи інших категоріях, професіях, розрядах. Автоматизація планування забезпеченості кадрами здійснюється в умовах комп'ютерної системи підтримки прийняття рішень. Використання засобів автоматизації дозволяє виконувати аналітичні функції, для виконання яких вирішуються такі задачі: аналіз використання робочого часу робітниками, ІТП і службовцями, аналіз плинності кадрів, аналіз дефіциту (надлишку) кадрів. Вирішуються також задачі корегування плану потреби в робочій силі. В процесі прийняття рішень здійснюється, по-перше, вибір заходів кадрової політики шляхом оцінювання переваг і недоліків кожного заходу й визначення ймовірності їх здійснення, по-друге, оцінка кандидатів на прийняття, переведення, звільнення, навчання за всіма критеріями з подальшим зведенням критеріальних оцінок в глобальну. Критеріями оцінки працівників є такі ознаки: • передумови продуктивності (знання, інтелектуальні інтелектуальні здібності, витривалість, готовність нести відповідальність); • продуктивність працівника (кількість виконаної роботи, якість теми роботи); • поведінка працівника (здатність до співробітництва, само-стійність, здатність до керівництва); • здатність до розвитку. Проте вирішення задач оцінок може бути автоматизованим шляхом широкого застосування методів і тестів інженерної психології і ергономіки, баз знань і експертних систем. Оцінкою працівників послуговуються при прийнятті рішень про використання персоналу. Кадрові питання, як правило, завжди бувають в полі зору першого керівника. Структура баз даних інформаційної системи менеджменту. Сукупність первинної та вторинної інформації різнопланового характеру, що призначена для прийняття рішень в сфері управління підприємством, можна вважати інформаційним середовищем інформаційної системи менеджменту. Наявна інформація, що використовується для управління, має два різновиди: про стан зовнішнього середовища та про стан організації (чи наявних передумов її створення). Складність формування і використання економічної інформації полягає в тому, що не всі параметри організації легко піддаються формалізації для кількісного визначення, а це вимагає певного професійного рівня для їх систематизації і обробки. Тому у випадку укрупнених розрахунків деякі види інформації використовуються опосередковано шляхом визначення логічного впливу на доцільність підприємницького рішення. Основу інформаційного середовища інформаційних систем менеджменту становлять тематично орієнтовані розподілені бази даних, кожна з яких тісно пов’язана з відповідною функціональною підсистемою. Фізична організація зберігання інформації базуватиметься на концепції розподілених баз даних. Об’єднання таких баз даних буде створювати первинне інформаційне середовище, яке зможе забезпечувати узгодженою інформацією систему управління на всіх рівнях. В свою чергу, тематичний розподіл баз даних дозволить закріпити ведення заданих баз даних за певними функціональними відділами та підвищити відповідальність за внесення, збереження та обробку оригінальної інформації. В той же час, задання правил користування через зовнішнього для кожної підсистеми адміністратора забезпечить використання бази даних в інтересах всього підприємства. Доступ до інформаційних баз даних відбуватиметься через комп’ютерну мережу і регламентуватиметься правилами та нормативами даної організації. Практика використання баз даних показала, що при їх формуванні доцільно використовувати певні правила. Розробники інформаційних систем пропонують ряд загальних бізнес – правил формування бази даних інформаційної системи менеджменту. Перераховані первинні функції інформаційної системи менеджменту можуть використовуватися автономно, або ж входити складовими підфункціями у алгоритм вирішення складніших проблем. Наприклад, функції вищого рівня інформаційної системи менеджменту з використанням елементів штучного інтелекту у сфері виробничо-економічної діяльності підприємства дозволятимуть: • вирішувати комплекс задач управління виробництвом (планування, облік, регулювання, контроль) в усіх сферах господарської діяльності; • оперативно виявляти та допомагати усунути неритмічність в роботі цехів, підрозділів; • усувати невідповідності в роботі взаємопов’язаних виробництв; • оперативно і правильно розподіляти енергетичні, матеріальні та трудові ресурси; • поліпшувати використання обладнання та покращувати якість продукції; • зменшити наднормативні запаси матеріальних цінностей підприємства; • підвищити продуктивність праці управлінського персоналу підприємства.


Вернуться к началу
 Профиль  
 
СообщениеДобавлено: 06-10, 23:45 
Не в сети

Зарегистрирован: 05-10, 13:27
Сообщения: 7
Откуда: ЛЬВІВ
Менеджмент - це сукупність принципів, методів, засобів і форм управління виробництвом з метою підвищення його ефективності та збільшення прибутку. Менеджер - це найманий керуючий, який володіє знаннями з управління виробництва.В процесі господарської діяльності (виробництва) ресурси перетворюються на продукцію (послуги), прибуток. При цьому використовуються матеріали, енергія, праця. Ресурси інформації використовуються безупинно з метою організації зв’язку і координації кожної фази процесів перетворення. Цілеспрямований вплив однієї системи на іншу з метою змінити її поведінку в певному напрямі (відповідно до заданої мети) називається управлінням. З цього випливає, що система, яка реалізує процес управління, складається з трьох компонентів :
* керуюча частина (яка управляє);
* керований процес (яким управляють);
* інформація, через яку здійснюється зв’язок між керуючою частиною і керованим процесом об’єкта управління.
Очевидно, що інформація - це обов’язковий елемент в організації управління. Від рівня організації інформаційної системи у великій мірі залежить функціонування всього управління.
Тривалий час інформація оброблялась ручними методами, потім за допомогою механічних пристроїв і машин. І тільки через двадцять рокiв пiсля з'явлення комп'ютерів (40-ві роки двадцятого століття) стала зрозумiлою можливiсть їх використання для обробки інформації. На цей час людство у своєму розвитку досягло такого інформаційного стану, коли якiсть i кiлькiсть iнформацiї настільки збiльшились, що люди земної кулі не в змозі переробити всю діючу інформацію. За розрахунками академіка В. М. Глушкова на початку 70-х років XX ст. для переробки всієї діючої інформації на території СРСР потрібно було б 10 млрд чоловік. Цей факт став поштовхом до осмислення “інформа-ційних” функцій персональних комп’ютерів. Головною причиною використання машинних методів обробки інформації стала необхідність створення інформаційних систем з метою автоматичної обробки інфо-рмації і її своєчасної передачі.
Перші спроби механізувати обліково-планові роботи були зроблені в Україні у 1952 році на Київській фабриці “Союзмашоблік”, де за допомогою пер-фораційних машин почали обробляти документи з обліку праці й заробітної. У 1972 році здійснювалась комплексна механізація бухгалтерського обліку на перфо-раційних машинах в окремих господарствах (Жулянська машинолічильна станція (МЛС) Київської МЛС та інші) та адміністративних районах (Хустський район Закарпатської області). Істотний внесок зробили також численні у той час районні машино-лічильні станції (РМЛС), а згодом і районні обчислювальні центри (РОЦ). Значна методологічна та організаційна робота була проведена наприкінці 70-х – 80-х років щодо автоматизованого розв’язування задач у галузі сільського господарства при створені багаторівневої галузевої автоматизованої системи “АСУ-сільгосп”. Природно, що з подорожчанням енергоресурсів і комунікаційних засобів останнім часом багато замовників у галузі сільського господарства відмовляються від послуг з обробки економічної інформації на районних обчислювальних установках і переходять на використання ПК безпосередньо в господарствах . У цій ситу-ації окремі господарства стикаються з новими труднощами кадрового, програмно-го та іншого характеру. Тому на державному рівні прийнято рішення про створення спеціальних інформаційноконсультативних служб, які надаватимуть відповідну технологічну, організаційну та сервісну допомогу замовникам на базі єдиної інформаційно-комп’ютерної мережі АПК України. Це значно прискорить упровадження та вдосконалення нових інформаційних технологій у галузі сільського господарства.
Особливо велике значення в нових інформаційних технологіях надається використанню ПК у локальних і глобальних мережах, оскільки при цьому забезпе-чується ефективне управління галуззю як багаторівневою системою. Локальні ме-режі в межах господарства чи підрозділу дають змогу колективно використовувати інформаційні та інші ресурси і завдяки цьому підвищувати оперативність вирішен-ня функціональних задач і дієвість аграрного менеджменту господарства вцілому. Що ж до глобальної галузевої мережі, то вона надає окремим користувачам доступ до галузевих баз даних з оперативною ціновою та іншою інформацією, а керівниц-тву ієрархічних рівнів галузі – можливості у зворотному порядку діставати опера-тивні, звітні та інші дані з місць їх формування. Комп’ютерні інформаційні системи в менеджменті поступово перетворюються на основний засіб удосконалення управління економічними та іншими об’єктами. Завдяки машинному виконанню технічних операцій полегшується праця управлінців, підвищується продуктивність. Управлінський процес швидко позбавляється від ознак рутинності, дедалі виразніше набуває творчого характеру.
Інформаційна технологія опрацювання даних використовується для розв’язання добре структурованих задач, стосовно яких є необхідні вхідні дані і відомі алгоритми та інші стандартні процедури їх опрацювання. Ця технологія застосовується на рівні операційної (виконавчої) діяльності персоналу невисокої кваліфікації з метою автоматизації деяких рутинних постійно повторюваних операцій управлінської праці. Тому впровадження інформаційних технологій і систем на цьому рівні істотно підвищить продуктивність праці персоналу, звільнить його від рутинних операцій, можливо, навіть призведе до необхідності скорочення чисельності працівників.
Інформаційна технологія опрацювання даних використовується для розв’язання добре структурованих задач, стосовно яких є необхідні вхідні дані і відомі алгоритми та інші стандартні процедури їх опрацювання. Ця технологія застосовується на рівні операційної (виконавчої) діяльності персоналу невисокої кваліфікації з метою автоматизації деяких рутинних постійно повторюваних операцій управлінської праці. Тому впровадження інформаційних технологій і систем на цьому рівні істотно підвищить продуктивність праці персоналу, звільнить його від рутинних операцій, можливо, навіть призведе до необхідності скорочення чисельності працівників.
На рівні операційної діяльності вирішуються такі задачі:
*опрацювання даних про операції, які здійснює фірма;
*створення періодичних контрольних звітів про стан справ у фірмі;
*одержання відповідей на всілякі поточні запити й оформлення їх у вигляді паперових документів або звітів.
Прикладом може послужити щоденний звіт про надходження і видачу готівки банком, який формується з метою контролю балансу готівки; або ж запит до бази даних по кадрах, який дозволить одержати дані про вимоги, що висуваються до кандидатів на певну посаду.
Існує декілька особливостей, пов'язаних з опрацюванням даних, що відрізняють дану технологію від усіх інших:
• виконання необхідних фірмі задач по опрацюванню даних. Від кожної фірми закон вимагає наявності та збереження даних про свою діяльність, які можна використовувати як засіб забезпечення і підтримки контролю на фірмі. Тому в будь-якій фірмі обов'язково повинна бути інформаційна система опрацювання даних і розроблена відповідна інформаційна технологія;
• вирішення тільки добре структурованих задач, для яких можна розробити алгоритм;
• виконання стандартних процедур опрацювання. Існуючі стандарти визначають типові процедури опрацювання даних і регламентують їхнє дотримання організаціями усіх видів;
• виконання основного обсягу робіт в автоматичному режимі з мінімальною участю людини;
• використання деталізованих даних. Записи про діяльність фірми мають докладний характер, що допускає проведення ревізій. У процесі ревізії діяльність фірми перевіряється хронологічно від початку періоду до його кінця і від кінця до початку;
• акцент на хронологію подій;
• вимога мінімальної допомоги у вирішенні проблем з боку спеціалістів інших рівнів.
Багато даних на рівні операційної діяльності необхідно зберігати для наступного використання або на цьому ж рівні, або на іншому. Для їхнього збереження створюються бази даних.
Стосовно створення звітів (документів) слід зазначити, що у інформаційній технології опрацювання даних необхідно створювати документи для керівництва і працівників фірми, а також для зовнішніх партнерів. При цьому документи можуть створюватися як за вимогою у зв'язку з проведеною фірмою операцією, так і періодично наприкінці кожного місяця, кварталу або року.

masi4ka

Всебічне використання сучасних електронних обчислювальних машин, периферійної техніки) засобів (каналів) зв'язку для збирання, обробки і передачі інформації користувачам істотно впливає на методи виконання функцій управління виробництвом, створює умови для більш оперативного і якісного їх здійснення. Все це сприяє удосконаленню управління об'єктом у цілому і його структурними ланками.
Перші людино-машинні системи забезпечували автоматизоване збирання і оброблювання первинної інформації, необхідної для оптимізації внутрішньо підприємницької діяльності. Вони мали вузьку спеціалізацію. По суті це були ІС обліку первинних даних, підготовлення документації, розрахунку дефіциту матеріальних ресурсів тощо. В подальшому автоматизовані ІС управління підприємством розроблялися з метою удосконалення управління і планування виробничого процесу. Тому в цих ІС закладені управлінські технології, що вже стали стандартними в міжнародній практиці.
Еволюція ІС пов’язана насамперед з удосконаленням інструментарію підготовки прийняття рішень, який забезпечує зменшення затрат шляхом поглиблення спеціалізації, стандартизації і кооперації, а також з появою нових засобів збереження, оброблювання і передавання інформації. Паралельно розширюються функціональні можливості ІС.
Розкриємо сутність відмінностей ПЗ для автоматизації обліку від програм автоматизації управління виробництвом. Якщо вважати, що під терміном «продукція» розглядається результат підприємницької діяльності (товар або послуга), що має матеріальну або нематеріальну цінність для деякого клієнта, тоді можна стверджувати, що всі організації спрямовані на виробництво продукції. Клієнтом може бути, як просто покупець, так і партнер або субпідрядник. Сукупність внутрішніх видів діяльності підприємства, що закінчуються створенням необхідної клієнту продукції, одержала назву «бізнес-процес» (або просто «процес»). Поняття «процес» навіть більш природне для підприємства, ніж організаційна (функціональна) структура, оскільки чіткий розподіл функціональних обов'язків може бути відсутнім, але співробітники неодмінно взаємодіють один з одним для виконання замовлення. Процес завжди має початок і кінець. Наприклад, продажа починається з прийому замовлення і закінчується постачанням продукції споживачу. Подібні процеси «пронизують» функціональну структуру підприємства. Управляти можна тільки тим, що вимірюється. Досить важко, а часом практично неможливо виміряти параметри функціональної структури. Процеси ж мають чітко оцінювані характеристики, такі як вартість, тривалість, якість, степінь задоволення клієнта, тощо. Отож, основна відмінність систем автоматизації обліку від систем автоматизації управління полягає в тому, що перші охоплюють всього одну функцію обліку, тоді, як другі – процес. Таким чином, бізнес-процеси і є предметом автоматизованої ІС.
З перших ІС цього класу слід окремо виділити системи фінансового управління (Finance Material Requirement Planning або FRP), які застосовувалися для розробки бюджету, управління проектами, управління через центри відповідальності. Такі ІС за багатьма критеріями є універсальними, хоча їх виробники пропонують рішення галузевих проблем з врахуванням специфіки нарахування податків, тощо.
Автоматизовані ІСМ в першу чергу повинні охопити управління і плану-вання виробничого процесу (торгівля і надання послуг можна також розглядати як певний вид виробництва). Сьогодні розроблено цілий ряд управлінських технологій, що вже стали стандартними в міжнародній практиці (стислий опис деяких із них можна прочитати в книзі М. X. Мескона «Основи менеджменту»). Наведемо основні найбільш відомі групи управлінських технологій:
• Фінансове управління - розробка бюджету, управління проектами, управління через центри відповідальності, планування фінансових ресурсів (Finance Requirements Planning, FRP), управління проектами (Project Management)..
• Управління і планування виробництва - загальні методики: об'ємно-календарне планування (Master Planning Schedule, MPS), планування потреби в матеріалах (Material Requirements Planning, MRP), планування потреби у виробничих потужностях (Capacity Requirements Planning, CRP), планування потреби у виробничих ресурсах (Manufacturing Resource Planning, MRP)
• Управління логістикою - ланцюжки логістики (Supply Chain Management, SCM), статистичне управління запасами (Statistical Inventory Control, SIC), планування потреби при розподілених запасах (Distribution Requirements Planning, DRP).
• Спеціальні методики - безперервне виробництво (Process management), се-рійне виробництво (Repetitive manufacturing), виробництво «на замовлення» (Make-To-Order, МТО), виробництво «на склад» (Manufacture-To-Stock, MTS).
• Різноманітні спеціалізовані методики - управління маркетингом, управління «зовнішнім»/«внутрішнім» сервісом, методики управління якістю, методика «точно вчасно» (Just-In-Time або JIT).
Ряд з цих управлінських технологій були втілені в реальних ІС та були прийняті у світі як стандарти.
Сучасні ІС відрізняються як за рівнем підтримки методик управління, так і за рівнем «охоплення» бізнес-процесів .Процеси в сучасних організаціях настільки багатогранні, що на і сьогодні важко в рамках однієї ІС охопити їх всіх. Тому, як правило, більшість ІС орієнтовані на одну або декілька сфер і/або типів виробництва: серійне складальне (електроніка, машинобудування), малосерійне і дослідне (авіація, важке машинобудування), дискретне (металургія, хімія), неперервне (нафто- і газовидобуток). Сюди можна віднести спеціалізовані виробничі ІС, розроблені для підтримки безперервного виробництва, серійного виробництва, виробництва «на замовлення», виробництва «на склад» та для управління маркетингом, зовнішнім/внутрішнім сервісом, якістю, «виробничими процесами точно - вчасно». Є спеціалізовані ІС для організацій, що працюють в сфері торгівлі і надання послуг. Розробники ІС, що притримуються відкритої маркетингової політики, звичайно вказують, на які види виробництва орієнтована їхня система. Придбавши ІС, організація впроваджує не лише нові ІТ, але і заздалегідь визначені методи управління організацією.

Можемо зробити висновок,що фактично ІС стала орієнтуватися на "інтегровані" рішення, що охоплюють і зв'язують планування і управління всіма сферами діяльності підприємства, включаючи виробничі потужності, матеріальні (товарні) і фінансові ресурси.


Вернуться к началу
 Профиль  
 
 Заголовок сообщения:
СообщениеДобавлено: 08-10, 09:54 
Не в сети
Site Admin

Зарегистрирован: 18-09, 22:37
Сообщения: 177
+


Вернуться к началу
 Профиль  
 
Показать сообщения за:  Поле сортировки  
Начать новую тему Эта тема закрыта, вы не можете редактировать и оставлять сообщения в ней.  [ Сообщений: 4 ] 

Часовой пояс: UTC + 3 часа


Кто сейчас на конференции

Сейчас этот форум просматривают: нет зарегистрированных пользователей и гости: 0


Вы не можете начинать темы
Вы не можете отвечать на сообщения
Вы не можете редактировать свои сообщения
Вы не можете удалять свои сообщения

Найти:
Перейти:  

cron
Powered by Forumenko © 2006–2014
Русская поддержка phpBB