Інформаційні системи в менеджменті

Історія Іntranet почалася восени 1994 р., коли Стів Теллін (фірма Аmdahl) запропонував термін Іntranet для визначення корпоративних інформаційних систем, побудованих на принципах мережі Іnternet.
Іntranet – це територіально обмежена, локальна обчислювальна мережа (LАN), у якій застосовується технологія побудови і сервіси представлення інформації мережі Іnternet. Тому базовим протоколом управління передачі інформації є ТСР/ІР. Для повноцінного функціонування Іntranet необхідна підтримка такиї протоколів:
• НТТР – протокол передачі гіпертекстів;
• SМРТ, РОРЗ – протоколи електронної пошти;
• FТР – протокол передачі файлів;
• NNТР – протокол групи новин Usenet.
Якщо немає можливості перейти на ТСР/ІР, то можна використовувати спеціальні шлюзи ТСР/ІР компаній Fіrelor чи Perfomance Тесhnologіes. Шлюзи перетворюють формати пакетів між протоколами ТСР/ІР і ІРХ (міжмережевий обмін пакетами) фірми Novell або NetBІOS, спрощуючи проблему переносу ТСР/ІР у корпоративну LAN.
Іntranet дозволяє значно підвищити ефективність праці за рахунок спільного використання інформаційних ресурсів усередині компанії (фірми, корпорації тощо) і використання технологічних концепцій Іnternet (Web-технології).
В Іntranet задачі зв’язку, виробничі завдання і процеси (наприклад, робочі взаємовідносини, інфраструктури, проекти, бюджет і графіки) визначаються в режимі он-лайн (оn-lіnе) через єдиний інтерфейс. Таким чином, Іntranet – це інтелектуальний потенціал організації, де кожний окремий комп’ютер використовується оперативно з максимальною результативністю, мінімальними грошовими і трудовими видатками.
Відомо, що традиційна архітектура корпоративної мережі, яка існувала до 1994 року, базувалася на сукупності сегментів LAN, пов’язаних між собою через маршрутизатор.

Продуктивність мережі у такому випадку обмежуються пропускною можливістю і продуктивністю магістрального маршрутизатора.
В Іntranet ситуація змінюється на інше (рис. 6.2). Розглянемо деякі особливості такої архітектури.
Зміна потоків трафіка. У традиційній моделі мережі “клієнт-сервер” 80 % займав обмін даними з локальним сервером і 20 % припадало на міжмережевий обмін даними. У моделі “клієнт-сервер” на основі Іntranet уже не діє старе правило “80/20”, бо не можна передбачити звернення користувачів до Web-серверів, які розподілені по всій організації. Це потребує більш якісного планування Іntranet.